Дендропарк Олександрія

Posted By on 19.04.2014

Назва дендропарку «Олександрія», розташованого у Білій Церкві, може збити з пантелику і змусити малювати в уяві згадки про видатного воїна Олександра Македонського, одначе свою назву найбільший і найстаріший дендропарк країни отримав тільки у 80-х роках XVIII століття. Граф Ксаверій Браницький назвав цю місцину іменем своєї дружини Олександри.

Проводячи зими у Петербурзі, навесні Браницькі завжди приїздили у свої володіння в Україні, особливо виділяючи своєю присутністю землі у Білій Церкві. Власне, цей маєток у 1874 році графиня отримала від чоловіка у подарунок і вирішила, що краса її резиденції не має поступатися мальовничим краєвидам міста Петра і Царського Села.

Замислюючись про майбутнє парку, Браницька захотіла присвятити його своєму дядьку, а подейкують, що батькові, фавориту Катерини II Григорію Потьомкіну. Для цих цілей графиня навіть замовила проект мавзолею.  Але після смерті імператриці, яка, до слова, була прихильною до Браницьких, графи потрапили в опалу до нового імператора Павла, то ж шляхетній дамі довелось відмовитися від ідеї вшанування пам’яті Потьомкіна.

Автором генплану парку виступив відомий французький архітектор-паркобудівник Мюффо, який спеціально приїхав до Білої Церкви. Наприкінці XVIII століття серед знаті був популярним так званий англійський, або ландшафтний стиль, сліди якого досі чітко відстежуються у сучасному вигляді «Олександрії».

На території дендропарку були розташовані чимало архітектурних споруд – літня резиденція Браницьких «Аустерія» або «Дединець», для високих гостів із царської родини звели  Царський павільйон, «Ротонду», «Руїни», «Китайський місток» тощо. Із Північної Америки і Європи сюди звозили рідкісні екзотичні рослини, окрасу парку доповнювали мармурові та бронзові скульптури. Творіння тогочасних ландшафтників – каскади ставків, водоспади і фонтани можна бачити і в наші дні, попри те, що «Олександрія» зазнала руйнації і пережила два періоди воєн.

Західну частина парку періоду Браницьких людські руки не чіпали – тут коронний гетьман та його гості проводили дозвілля полюючи на тварин. До середини XVIII ст парк перетворився на одну із перлин Російської Імперії, однак відміна кріпосного права, і, як наслідок, неможливість безкоштовно користуватись трудом селян, зупинила його подальший розвиток.

Для того, щоб пройтися алеями дендропарку, протяжністю у 20 км, знадобиться чимало часу.  В основі планування дендропарку – Велика поляна площею у 10 га, із вдало висадженими віковими деревами, від якої, власне, сітківкою і розбігаються усі алеї парку. Головна алея веде від входу в «Олександрію» і прямує до місця, де колись розташовувалась резиденція Браницьких «Дединець». Сонячна поляна є частиною Нового парку, який розкинувся на 7 га.

Величезну цікавість у відвідувачів дендропарку викликає колонада «Ехо». У часи Браницьких її зводили за правилами давньогрецьких амфітеатрів, а зараз через надзвичайні акустичні можливості іноді використовують як концертний майданчик.

Бойові дії минулого століття на території Білої Церкви суттєво понівечили, а подекуди і повністю знищили архітектуру і природню красу «Олександрії». Потужна реставрація парку, що розпочалася у 1955 році, тривала до 90-тих років, що, у свою чергу, позначились економічним занепадом. Зараз дендропарк у міру можливостей потрохи відновлюють. Особливо тішить розширення площі «Олександрії». У 2005 році вона становила 201,5 га і  відтоді, завдяки передачі у розпорядження дендропарку лісового урочища Голиндерня, наростила територію і зараз в суміналічує 405,6 га.

Особливу цінність становить багатовікова діброва парку. У дендропарку зібрана найбільша в Україні колекція рослин, що нараховує більш ніж  2500 видів. Тут зростає найстаріше в країні тюльпанове дерево і сосна Веймутова та решта дерев, окремі з яких мають вік понад 200 років.

Краса ландшафтів та архітектури «Олександрії» неодноразово ставала предметом натхнення художників, поетів та інших митців, а  самі білоцерківці не шкодують красномовних епітетів для опису предмету своєї гордості. Втім, як відомо, краще один раз побачити, аніж сто разів почути.